Завідуюча навчальною лабораторією фольклору кандитдат мистецтвознавства,
Романюк Ірина Анатоліївна

Навчальна лабораторія фольклору як структурний підрозділ ХНУМ ім. І.П. Котляревського є методично-практичною базою із питань фольклору кафедри історії та теорії світової та української культури.



У 2012 році виповнюється 65 років з моменту її започаткування. Створений 1947 року кабінет фольклору очолив композитор, істинний поціновувач та захоплений дослідник слобідської традиційної музики Стеблянко Олександр Іванович (1896–1977). Як збирач народних пісень Олександр Іванович своєю натхненною працею зробив неоціненний внесок у розвиток вивчення автентичної культури Слобожанщини.

У кінці 1950-х років через брак фінансування діяльність кабінету фольклору припиняється. Можна лише здогадуватися, скільки перлин народної пісенної творчості було безповоротно втрачено для української фольклористики через цей «економічно» обґрунтований злочинний факт. Із 1976 р. після тривалої перерви функціонування кабінету фольклору відновлюється (завідувач – Нікітін Сергій Олександрович; у різні роки на лаборантських посадах працювали Новикова Л., Прісняк І., Войтова Г.).

Багаторічна діяльність навчальної лабораторії фольклору є підтвердженням давніх традицій нашої almа-mater. На сьогодні результатом діяльності навчальної лабораторії фольклору став унікальний аудіофонд, який містить експедиційні записи, здійснені студентами у різні роки (перші з них датовані 1976 р.). Зібраний фоноархів без перебільшення можна назвати скарбом: його ексклюзивність полягає у тому, що задокументовані зразки пісенної народної культури від найперших експедицій до сучасного досвіду збирання фольклору охоплюють історичний відтинок у 35 років (1976 – 2011).

За час функціонування навчальної лабораторії фольклору (з 1976 року) було здійснено близько 80 експедицій теренами Східної України (дослідження Харківської, а також – Полтавської, Донецької, Сумської, Білгородської, Воронізької областей).
Даний архів є одним із найбільш фундаментальних аудіоархівів традиційної пісенної культури Слобожанщини (враховуючи його об’єм і значний історичний проміжок часу). Крім того, цінність існуючого аудіофонду зумовлена обраною на той час працівниками кабінету фольклору стратегією зосередження уваги на дослідження окремого топографічного локусу. Йдеться про планомірне обстеження і запис традиційної культури Слобожанщини та прилеглих теренів. Очевидно, що охоплений фольклорними експедиціями історичний проміжок часу і з позиції природного існування фольклору, і у контексті української етномузикології в цілому, є досить вагомим.

Із 2005 року очолити навчальну лабораторію фольклору запрошено випускницю ХДУМ ім. І.П.Котляревського Романюк Ірину Анатоліївну. Пріоритетною стала робота комп’ютеризації всього фонду як необхідності сучасної реорганізації фонду навчальної лабораторії фольклору.
На сьогодні діяльність навчальної лабораторії фольклору включає систему напрямів, основними з яких є:
– архівне опрацювання й зберігання фоноархіву, пов’язане із збереженням та оновленняміснуючого архіву записів, зібраного студентами в навчальних фольклорних експедиціях ХНУМ ім.І.П.Котляревського).
– Каталогізація фонду навчальної лабораторії фольклору пов’язана з архівне опрацюванням матеріалів та його оновлення завдяки створенню комп’ютерної каталогізації.
– Експедиційно-польова робота полягає у розробці методики і проведенні фольклорної практики, у збиранні та фіксації народнопісенних зразків.
– Убезпечення навчального процесу як навчально-допоміжна робота з питань фольклору при кафедри історії та теорії світової та української культури.
– Пропагування традиційної музичної культури.
Основні напрями діяльності навчальної лабораторії фольклору поліфонічно переплітаються, вимальовуючи співіснування різних складових, пов’язаних, з одного боку, з опрацюванням архіву (каталогізація-систематизація, оновлення і вдосконалення), а з іншого – з поповненням архіву новими зразками традиційної пісенної культури, зібраних у наш час. Контрапунктом до цих напрямків стає убезпечення використання всього масиву матеріалів у навчальному процесі, практичній творчості і науково-дослідницькій діяльності.

Традиційна культурна спадщина завжди залишається на сторожі збереження духовних цінностей і живить генетичну пам’ять національної культури.
«Зникають традиції, затихає навіть в селах народна пісня, виходить з ужитку чистота мовного спілкування. А все це наша історія, наше духовне багатство, без якого ми самовтрачаємося, міліємо, одне слово, денаціоналізуємось. Сьогодні ця найжагучіша проблема хвилює не тільки інтелігенцію, але й ширші верстви суспільства, оскільки втрачається духовна культура. Мусимо починати з першооснов і повертати народові його ж історичну пам’ять. І починати маємо з найсвятішого – родоводу: хто ми і чиїх батьків діти?!» (Василь Скуратівський)